УКРАЇНСЬКИМ СПОЖИВАЧАМ – ТІЛЬКИ ЯКІСНУ ПРОДУКЦІЮ

Корпорація «Сварог». Це зовсім юне агроутворення дивує всіх, хто хоч раз тут побував. Інколи складається враження, що машина часу перенесла нас у далеке майбутнє. Просто віри не ймеш, що за такий короткий час в Україні при існуючих порядках та нашій всезагальній неповороткості можливі такі глобальні перетворення.

Але, на щастя, це доконаний факт. Одне з чудес для нашої місцевості - овочівництво за новітніми технологіями, на краплинному зрошенні. Як ми звикли уявляти собі городню бригаду сільгосппідприємства? Престарілий бригадир та його втомлена роками й роботою команда - зо два десятки жінок з сапками. Робота в них каторжна, бо, здається, нема в сільському господарстві більш трудомісткої справи, як городництво.

Досвід «Сварога», до речі, зовсім куценький в часовому вимірі (галузь була заснована в 2006 році), зламав наші стереотипи, а результати овочівників вражають, незважаючи на нетривалу практику.

- Все тому, що в основу роботи ліг науковий підхід, - розповідає директор ТОВ «Овочевий дім Поділля» Микола Петрович Мугиль. Найперше, було проведено детальний аналіз ґрунтів на площі, відведеній під город, і в такий спосіб ми визначили потребу в поживі. Одночасно провели й розкислення земель дефекатом. Встановили ізраїльську систему краплинного зрошення. І розпочали експериментувати. Треба сказати, експерименти вдалися. Такої цибулі, як була вирощена в 2006 році, не змогла б виплекати найпрацьовитіша господиня на своєму городі. А сіяли ж не цибулинки, а чорнушку!

Я теж пригадую розповіді людей, які працювали тоді на плантації.
- Зійшла цибуля, - розповідали, – не було на що глянути: якісь тоненькі й кволі білі ниточки. Але вони з дня в день тягнулися до сонця, набирали кольору й ваги, і згодом на город вже не соромно було везти будь-яку делегацію. І капуста зародила того року на славу.

Втім, коли вона не родила в «Сварозі»? Навіть торік, хоча на королеву овочів не було поліття.

Що робить добрий господар в таких випадках? Авжеж, збільшує площі під культури, які добре себе зарекомендували. От і в цьому році цибуля зайняла вдвічі більше місця – 60 гектарів. 30 – капуста. На 10 гектарах висаджено картоплю. Такий собі борщовий набір. Площа під овочевими культурами в 2008 році подвоїлася, зросла до 120 гектарів. Решта городу зайнята дослідними ділянками.

- Звичайно, цьогорічна затяжна і загалом важка весна примусила нас добре похвилюватися, - веде далі Микола Петрович. – Навіть старожили не пам’ятають такого, щоб у квітні й на початку травня не можна було влізти в поле сівалкою. Але ми не марнували часу. Надійно підготували техніку, перевірили її, виконали всі підготовчі роботи, і як тільки дозволила погода, вийшли в поле. Все встигли в кращі строки: і засіяли, і змонтували крапельну систему. Дощів начебто й не бракувало цієї весни, але ми страхуємось від несподіванок. Не виключено, що далі настане посушливий період. Та й технологія вирощення, скажімо, цибулі передбачає внесення мікро- і мікродобрив, а в цьому випадку без цілющих крапель не обійтися. Це важливо, якщо хочеш впливати на врожайність. При врожайності 60 тонн з гектара будемо мати десь 3,5 тисячі тонн цибулі. Бо ми можемо завжди дати порятунок рослинам, знаючи, чого їм бракує. А от на сусідньому Тернопіллі є господарство, яке теж займається вирощенням цибулі, проте без краплинного зрошення, то воно сіє 120 гектарів цибулі, а збирає по 18-20 тонн з гектара, втричі менше. Тобто, щоб мати такий вал, як у нас, воно повинне збільшити площу втричі. А це тягне за собою додаткові затрати.

З великого розмаїття сортів і гібридів ми зупинилися на п’яти голландських гібридах цибулі, на голландській капусті різних строків достигання та на вітчизняній картоплі перспективних сортів, еліту якої закупили в Хмельницькій державній сільськогосподарській дослідній станції, що у Самчиках.

Система крапельного зрошення - задоволення не з дешевих. Цілком зрозуміло, чому вона в 2006-ому була єдиною в Західному регіоні України. Паралельно застосовується й спрінкерне зрошення, щось на зразок добре відомих нам дощувальних машин. На цьому виді зрошення - капуста й картопля.

Може скластися враження, що продукція городу корпорації «Сварог» така ж «накачана» хімією, як імпортна. Зовсім ні. Тут цим не зловживають. За результатами аналізів, які здійснили спеціалісти Шепетівської, Хмельницької санепідемстанцій, Каховського науково-дослідного інституту, продукція відповідає всім стандартам якості і містить не більше половини нітратів від допустимих значень та має повний набір вітамінів, характерних для того чи іншого овоча.

На сайтах провідних українських ЗМІ аграрного спрямування з’явилася цілком достовірна інформація про те, що в продукції окремих європейських виробників нема вітамінів. Микола Петрович пояснює це так: там відсутня сівозміна, овочі вирощуються як монокультура. Земля не встигає оздоровлюватись. З року в рік поля накопичують одні і ті ж хвороби і шкідники, на них переважають одні і ті ж бур’яни, одна культура виносить з землі одні й ті ж поживні речовини. Для боротьби з усім цим лихом додатково вносяться гербіциди, фунгіциди, інсектициди, міндобрива. А це руйнує землю, позбавляє її нормальної мікрофлори, по суті, вона стає мертвою. Щоби щось виростити в такому ґрунті, та ще й привабливе на вигляд, слід додатково стимулювати родючість.

Треба сказати, овочівники «Сварога» широко експериментували з культурами. Сіяли буряки й моркву, огірки. Але все те відпало. Вузька спеціалізація, от що може відшліфувати досконалість. Тоді й техніку можна всю стягнути, різні там пристосування, та й люди, як мовиться, краще руку наб’ють. Але експерименти тривають. Наступний – цибуля ростиме не тільки на Шепетівщині, а й у південних районах області та на Чернівеччині. Адже там на два тижні раніше можна сіяти і, відповідно, збирати.

- В Сокирянському районі маємо 0,5 гектара теплиць, в яких вирощуємо помідори, - розповідає Микола Петрович про результат ще одного випробування. – Знаєте, ми за багато років уже забули, якими на смак мають бути справжні томати. А тут нам вдалося виростити таку смакоту! Як у дитинстві, бувало: розламаєш помідор, а він аж іскриться і пахне. Секрет у тому, що там взагалі не застосовується хімія, а тільки біогумус і біодобавки. Це стовідсотково чистий продукт. Наприкінці травня – на початку червня ті томати будемо реалізовувати в супермаркети. Звісно, вони будуть дорожчими від привезених з півдня, бо собівартість вища. Але хто хоч раз їх купить і скуштує, той втратить смак до інших і, гарантую, шукатиме наші. Ми продаватимемо їх ще й у липні і не боїмося конкуренції.

Городина «Сварога» потроху завойовує місце під сонцем. Так, овочі минулорічного врожаю продавалися на ринках Львова, Києва, Рівненської області, ну і, звісно ж, Шепетівського району. В цьому році посилена увага приділятиметься упаковці, а тому набагато більша кількість вітамінної продукції буде реалізована через мережу супермаркетів.

Хто ж дбає про вирощення для нас городини? Може здатися, що в підрозділі працює маса людей. Насправді – лиш 18 чоловік. І то частина з них займається збереженням, частина - реалізацією. Бо виростити гарний продукт – це половина справи. Не менш важливо зберегти його і вигідно продати.

- Ми вже відчули свою силу, - не без гордості заявляє М.П.Мугиль, - і можемо суттєво впливати на наповнення овочевого ринку. З серпня піде цибуля. І з півдня вже ніхто її до нас не возитиме, ми постараємось зайняти цю нішу повністю. Торік ми працювали з чотирма областями по цибулі. А жителі наближених районів та Шепетівки матимуть змогу закупити нашу продукцію з поля за найнижчою ціною, без надбавок і накруток. До прикладу, в минулому році цибуля з поля коштувала у нас по 80 копійок за кілограм, капуста – по гривні. Дешево продавали городину і в обласному центрі, приплюсувавши до тих цін лиш транспортні затрати.

Один з тих, на чиїх плечах тримається нелегка городницька справа - Степан Іванович Мартинюк.

Дуже відповідальні і знаючі люди працюють в овочесховищі. Про цю будівлю варто сказати окремо, бо аналогів їй в Україні нема. Тут створені всі умови для якісного збереження городини, встановлене холодильне обладнання, вентиляційні установки, тут відбувається сушіння.

Кожен сорт і гібрид має свою технологію зберігання, свою лежкість. Там, без перебільшення, професор має керувати, щоб не допустити помилок, які можуть обернуться масовими втратами. Треба вміти приспати і законсервувати плоди землі. Місяць, протягом якого триває завантаження, – це найбільш екстремальний період. Ніхто не спить, всі працюють. Потужність сховища – 1200 тонн цибулі. Місяць тому розпочато його реконструкцію, буде добудовано ще два таких самих комплекси, які в сукупності дадуть можливість зберігати 3,5 тисячі тонн продукції, з них 500 тонн капусти в холодильнику контейнерного типу.

Десь у серпні працівники галузі планують зробити презентацію «Овочевого дому Поділля», на яку будуть запрошені майбутні партнери. Очікується, що саме під час Дня поля і презентації будуть налагоджені зв’язки по реалізації, укладені угоди.

А далі, в недалекій перспективі, овочівники корпорації візьмуть курс на завоювання Європи. В 2006 році вони вже возили цибулю в Польщу, хоча наші базари тоді були забиті польською. Їх гнобили, не давали пробитися, але вони досягли своєї мети.

Овочевий напрямок – вигідний для корпорації, це вже доведено. Є втішні результати. Але то тільки початок. На щастя, наша держава володіє величезним потенціалом для розвитку сільського господарства і городництва зокрема.

Мине зовсім небагато часу, і овочева підгалузь корпорації зміниться до невпізнання. На краще. Бо така тут стратегія: не зупинятися на досягнутому, розвиватися, пропонувати українцям все найкраще і найякісніше.

Галина СКРИПНИК.